Музикант • Артист • Композитор
Естрадний співак • Поет-пісняр

Павло БУБРЯК: «Буду співати вербам. Дасть Бог, і люди почують»

Rate this item
(1 Vote)

Навчаючись у Чернівецькому культосвітньому училищі, Павло вирішив у вихідні навідатися додому. До Вижниці дістався об одинадцятій вечора, до рідного села, розташованого високо в горах, залишалося ще майже 40 кілометрів. Не роздумуючи, він вирушив вузькою стежкою назустріч зорям. І знайомі з дитинства краєвиди, що почали на світанні відкриватися звиклому до карпатської природи поглядові, зазвучали в хлоп’ячій душі поезією. Так дорогою до мами народився в Павла його перший вірш «Мій край». Про ніч, що опускає на землю свої зоряні коси, духмяний світанок, що пахне росяними покосами, сонні верболози, бистрі води Черемошу…

Через багато років Павло Бубряк — автор і виконавець власних пісень, продюсер, художній керівник і соліст ВІА «Сузір’я Карпат» — віднайшов у своїх записниках цей текст і написав пісню. І ось уже понад 20 літ чернівецький вокально-інструментальний ансамбль радує свого слухача українською музикою з витоків багатих на любов і чутливих до краси довкілля карпатських сердець.

Нині в ансамблі цю музику творять Володимир Пушкар (бас-гітара), Ігор Якимович (клавішні), Іван Бойченюк (цимбали), Олександр Стеблюк (сопілка, звукорежисерування). Гурт «Сузір’я Карпат» за 20 років існування випустив сім альбомів, зняв сім відеокліпів, два музичні фільми.

Сьогодні його художній керівник Павло Бубряк — гість «ВЖ плюс», адже з Тернопіллям у нього особливі взаємини. Свого часу він сім років мешкав із родиною в Почаєві, три — в Заліщиках і тільки два роки тому купив будинок на Чернівеччині й осів на батьківщині.

— Вітаю, пане Павле. То правда, що ви працювали юристом у райдержадміністрації, керували деревообробним підприємством, розслідували кримінальні справи?

— Правда, але чим би я не займався і де б не працював, музики не полишаю. Ще в школі сам навчився грати на баяні, вступив до училища, потім — до театрального інституту імені Карпенка-Карого… Трохи провчився — і сталася трагедія: померла мама. Я покинув навчання, бо думав, що не витягну. А згодом замислився, що нічого не вмію, крім як співати, грати, веселити людей… Заробляти на весіллях довіку не хотів. Так здобув юридичну освіту, економічну, теологічну.

— Щось таки мусило трапитися в житті музиканта-юриста-економіста, щоби він раптом подався в теологію, чи не так?

— У 1992-му я саме працював оперуповноваженим у карному розшуці в одному з районів Чернівеччини. Нам зі співробітником раптом захотілося доторкнутися душею до чогось духовного — і ми вирішили поїхати до Почаєва. Там я купив першу в своєму житті Біблію, і відтоді вона постійно лежала в моїй папці з протоколами. Під впливом цієї дивовижної книги я почав писати на духовну тематику.

— «Сузір’я Карпат» добре знають на Тернопіллі. Здебільшого через концерти, з якими ви свого часу активно гастролювали райцентрами нашої області. Як вам тернопільські слухачі?

— Дуже люблю Тернопілля і його людей, бо вони — справжні, проукраїнські. Із Тернопільщиною я тісно пов’язаний на все творче життя. Саме тут маю найбільше співрозуміння і підтримку колег. Згадати хоча б Володимира Прокопика, уродженця області, котрий вісімнадцять років був художнім керівником «Смерічки». Якби не він, вона не стала б такою, якою знаємо її ми і світ.

— Хто з українських виконавців є для вас взірцем у пісенній творчості?

— Величезний вплив на формування мого творчого світогляду мав Назарій Яремчук. Його життєвий і пісенний шлях зіграв першу скрипку і в моїй сценічній долі. Це був великий співак і Людина з великої літери. Одне слово, справжня зірка. Бо зірки — це артисти, яких люди і в столиці, і в найвіддаленішому селі знають в обличчя.

— Ось чому ви так активно гастролюєте, зокрема й у закордонні! Щоби вас знали в обличчя?

— Атмосферу одного живого концерту не замінять десятки дисків. Найбільша нагорода для мене — коли після виступу підходять люди зі сльозами на очах. Адже українці на чужині більш емоційно сприймають наші пісні, бо спраглі свого, родинного.

— Який із закордонних концертів запам’ятався вам особливо?

— Один із таких пам’ятних відбувався на вулкані Везувій. Ще в його підніжжі ми зауважили оголошення про можливу небезпеку виверження. А коли почали співати, помітили збоку дим. На четвертій пісні дим став густішим, а мій голос — дуже хвилюючим. Довелося спуститися з висоти раніше, ніж ми планували. Ще, пригадую, нас почув відомий ресторатор і винороб Антоніо Джозе й запросив дати концерт на острові Капрі. Сказав, що чув про Україну й Карпати, тому ми зацікавили його.

— Чи доводилося колись співати для порожнього залу?

— З ласки Господа я об’їздив багато українських містечок та сіл, і лише один раз співав… вербам. Зате яким красивим! То було в одному із сіл Чернівеччини. Ми приїхали в неділю з концертом на майдан перед клубом, а в селі відбувалися три весілля нараз. Я заспівав одну пісню, другу, третю — прийшли кілька дядьків і сіли під вербами в траві. Я глянув на тих людей, стомлених безкінечною працею, постійними нестатками й вирішив: буду співати вербам. Дасть Бог, і люди почують. Не повірите, але невдовзі народ заполонив увесь майдан (наша апаратура, все-таки, була потужніша, ніж у весільних музик).

— Вам ніколи не закидають на дещо неформатний із точки зору сучасного шоу-бізнесу репертуар?

— Аякже, але ми вважаємо, що наші пісні стократ форматніші від формату шоу-бізнесового. Це видно з того, як їх сприймають люди. Вони позитивні, несуть добро, щирість — те, чого нині так не вистачає. Просто трамбувати вуха, щоб отримати гонорар — не для нас. Наше кредо: служити Богові й людям. Якою б ритмічною не була пісня, а якщо вона відлунює тільки в пульсі, а не в серці, то ніколи не служитиме людям. Пісня повинна мати високу мету, піднімати людей духом. Добра пісня навіть до життя може повернути.

— А що, й таке бувало?

— Було. Одна жінка, між іншим, з Кременеччини, раптом опинилася за бортом життя і вирішила звести з ним рахунки. Коли вже взяла мотузку, її погляд ковзнув по касеті з піснями «Сузір’я Карпат». Щось перемкнуло в свідомості нещасної жінки — і вона вирішила послухати цю касету перед тим, як… Відтак вона обертала її кілька разів і забула про свій гріховний намір.

— А хто підтримує вашу творчу форму? Хто надихає, чекає з мандрів, забезпечує надійний тил?

— Найголовніше в моєму житті — моя сім’я, мої три музи — дружина Люба й донечки Яна та Настя. З дружиною ми вже двадцять років у шлюбі, а наші діти пізні, випрошені в Бога, дуже бажані й люблені. Якби цих трьох жінок не було в моєму житті, не було б моїх пісень.

Ліля КОСТИШИН.

Статті

Відгуки

Галина, 30 лет

Приголомшлива музика талановитого співака!

Оксана, Київ

Вражаючий концерт, дивовижна музика!